Чи стане пріоритетною відновлювана енергетика 0 250

Джерело: Урядовий кур’єр, автор: Станіслав Прокопчук

Вельми цікавий факт для осмислення процесів, що відбуваються в енергетичній сфері провідних країн, оприлюднили ще три місяці тому кілька відомих українських інтернет-видань. Невеличкі інформації з ілюстраціями вражали змістом. Він, як на мене, заслуговує на те, щоб викласти його дослівно: «Три країни — Нідерланди, Данія та Німеччина — досягли угоди, яку буде підписано в Брюсселі 23 березня, про будівництво великого хабу вітрової енергетики в Північному морі. Про це йдеться у повідомленні данської компанії Energinet, яка бере участь у проекті. Новий штучний острів площею шість квадратних кілометрів створять на найбільшій піщаній мілині в Північному морі, яка називається Доггер-банка. Острів буде оточено вітряними фермами, він матиме злітно-посадкову смугу для повітряних суден і порт, вироблятиме електрику для 80 мільйонів європейців. Потужний хаб буде базою для передачі виробленої енергії вітру до Нідерландів, Данії, Німеччини, Великої Британії, Норвегії та Бельгії. Планують, що енергію вироблятимуть понад 10 тисяч вітряних турбін».

Здавалося, що в процесі вже нібито завершального етапу майже дворічних дискусій, які тривають навколо проекту Енергетичної стратегії України до 2035 року, цей факт слугуватиме переконливим аргументом на однозначну підтримку зеленої енергетики. Імовірно, такий унікальний проект країн ЄС не пройшов повз увагу наших фахівців, напевне, десь у міністерських і парламентських кабінетах його не раз згадували. Але мабуть, між іншим. Бо цифри стосовно відновлюваних джерел енергетики, які наведено у Фінальному варіанті проекту «Енергетична стратегія України на період до 2035 року», оприлюдненому 09.06.2015 р., і в Новій Енергетичній стратегії України до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» (проект, червень 2017 року) залишилися фактично незмінними. Серед пріоритетів першого етапу «Реформування енергетичного сектору до 2020 року» — «збільшення частки ВДЕ до 11%». Другого — «Оптимізація та інноваційний розвиток до 2025 року» — «інтенсивне залучення інвестицій у сектор ВДЕ». Конкретних цифр не названо. І нарешті серед пріоритетів третього етапу — «Забезпечення сталого розвитку енергетики до 2035 року», про відновлювальні джерела енергетики сказано: «ВДЕ частка до 25% у структурі ЗППЕ».

Ілюстрація з сайту blog.geogarage.com
Ілюстрація з сайту blog.geogarage.com

А викиди треба скоротити щонайменше на 40%

Про наведені вище відсотки, що пов’язані з планами України щодо збільшення виробництва електроенергії з ВДЕ, знають, звичайно, у всіх міністерствах, відомствах і наукових установах, які розробляли Енергетичну стратегію до 2035 року, проводили і проводять експертизу кількох його варіантів. Бо справа досить непроста. Ідеться про наші фактично нові зобов’язання, що накладаються на Україну як одного із підписантів кліматичної угоди — Паризького договору. Цей міжнародний акт, який було ухвалено у грудні 2015 року на 21-й конференції сторін рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, приходить на зміну Кіотському протоколу. Угода набере чинності на початку 2021 року. Її мета щодо скорочення викидів — утримати глобальне потепління на рівні менш як 2 градуси С доіндустріального рівня і докласти максимум зусиль для втримання температури у межах 1,5 градуса С. Для індустріально розвинених країн обсяги скорочення викидів мають бути 80—95% 1990 року до 2050-го, а для країн, що розвиваються, до 50% рівня 1990-го. До речі, більшість країн Євросоюзу, який є лідером щодо кліматичної політики у світі, передбачають скоротити до 2030 року викиди на 40% рівня 1990 року і на 80% — до 2050-го. Україні, яка прагне до ЄС, це треба, звичайно, враховувати під час розроблення енергетичних стратегій, адже позиція її в цьому питанні досить обережна. Її вже озвучували: скорочення викидів на 40%, але до 2050 року.

І ще один досить важливий момент у контексті Паризької угоди, на який зокрема звертає увагу урядовців і підприємств української енергетики Національний екологічний центр України (НЕЦУ). У своїх коментарях та пропозиціях до проекту Енергетичної стратегії України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» (варіант на січень 2017 року) НЕЦУ наводить один з висновків П’ятого звіту Міжнародної групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК). «МГЕЗК вказує, що 2050 року 80% виробництва глобальної електроенергії має бути з відновлюваних джерел енергії».

З огляду на такі авторитетні рекомендації, темпи розвитку ВДЕ в Україні, запропоновані у згаданому варіанті енергостратегії, можна вважати досить повільними.

Активно розвиватимуть ВДЕ з 2025 року?

Саме таке питання виникає з пропозицій, які закладені у розділи 3 та 9 Енергетичної стратегії. Цим документом активний розвиток відновлюваної енергетики, по суті, пропонується лише після 2025 року. «Зростання виробництва енергії з ВДЕ відбуватиметься за рахунок розвитку в Україні альтернативної енергетики після 2025 року». На етапі 2017—2020 років заплановано «проведення помірної стимулюючої політики у питаннях будівництва СЕС та ВЕС до 2025 року (з огляду на очікуване здешевлення технології після 2025 року)». Хоч Україна й має потенціал розвитку потужностей вітряної та сонячної енергетики, але, як зазначено в розділах 2.5 і 2.2 («Потенціал ВДЕ»), «наявна значна невизначеність щодо реалізації потенціалу вітряної та сонячної енергетики. З огляду на «відносно високу поточну ціну технології, практичні та бюрократичні ускладнення з точки зору підключення таких агрегатів до об’єднаної енергетичної системи України».

Автори вже згаданої аналітичної доповіді Національного екологічного центру України «Коментарі та пропозиції НЕЦУ до проекту Енергетичної стратегії України на період до 2035 року…», наводячи ці аргументи, вважають «абсолютно неадекватною оцінку перспектив галузі ВДЕ». «Твердження щодо «високої поточної ціни технології», на їх переконання, не відповідає дійсності. За оцінками Lazard’s Unsubsidized Levelized Cost of Energy, вже 2015 року вартість електроенергії, виробленої великими ВЕС (32—77 дол. за МВт/год.) та СЕС (50—70 дол. за МВт/год.) була нижчою за «традиційну» вугільну (65—150 дол. за МВт/год.) чи атомну (97—136 дол. МВт/год.) електроенергію.

Інші «практичні та бюрократичні ускладнення» — це системні чинники. Змінити їх входить до можливостей і компетенції відповідальних державних органів під час прийняття необхідних політичних рішень щодо підтримки розвитку ВДЕ. У світі, за словами фахівців-екологів, багато прикладів швидкого розвитку ВДЕ за умови цілеспрямованої державної політики. «Португалія, наприклад, за останні 10 років збільшила частку ВДЕ з 16% до 63% у секторі електроенергетики. У квітні 2016 року 95% попиту на електроенергію цієї країни було покрито енергією відновлюваних джерел».

Не менш переконливі аргументи на користь ВДЕ наведено у звіті Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ). У 2016 році, як повідомляє один з авторитетних бізнес-сайтів, відновлювана енергія стала дешевшою або зрівнялася в ціні з видобувними енергоносіями більш як у 30 країнах. Серед них Бразилія, Мексика, Чилі, Австралія. За оцінкою аналітиків Deutsche Bank, за найближчі кілька років їхня кількість зросте до 80% усіх країн. У 2015 році на конференції ООН у Парижі, присвяченій змінам клімату, було прийнято рішення про те, що до 2030 року у відновлювані джерела енергії потрібно щорічно інвестувати по 1 трильйону доларів США. До цієї сфери в 2015 році інвестиції становили 286 мільярдів. На першому місці за рівнем інвестицій у ВДЕ — Китай, він вклав 102 мільярди доларів.

«Розробляли прозоро»

Таку оцінку Новій Енергетичній стратегії України до 2035 року: «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» (червень 2017 року) дає Міністерство енергетики та вугільної промисловості України в розділі «Особливості» цього довгоочікуваного документа. У його презентаційному форматі. У завершальному розділі «Подальші дії» проголошено п’ять, мабуть, вже справді «фінальних кроків»: «Презентація на комітеті ВР, Фінальний текст, Презентація на засіданні уряду, Затвердження, План дій першого етапу імплементації».

Коли все це нарешті завершиться? Однозначної відповіді на таке цілком логічне запитання ніхто з чиновників галузевого відомства не дасть. Бо пам’ятають, що у червні 2015 року вже оприлюднювали так званий фінальний варіант проекту енергостратегії.

На одну з причин, яка опосередковано гальмує створення всебічно виваженого варіанта цього документа, вказують оцінки Національного інституту стратегічних досліджень. Ідеться про зусилля останніх років з реформування енергетичних ринків. «Вони, — стверджують, — не дають бажаного результату». «Запровадження особливої форми організації взаєморозрахунків у рамках нової моделі ринку електроенергії (модель прямих договорів та балансуючого ринку) через Фонд врегулювання вартісного дисбалансу фактично фіксує систему перехресного субсидування на період до 2030 року. Збереження перехресного субсидування у такій моделі функціонування ринку електроенергії існує ризик сегментації ринку за видами генерації, що принципово унеможливлює ринкову конкуренцію та стимулюватиме зростання витрат виробників і цін для споживачів. Фактично існування фонду унеможливлює реалізацію реформ електроенергетичної галузі».

На інший факт опосередкованого лобіювання корпоративних бізнес-інтересів вказує в коментарях НЕЦУ. «Відтермінування регулювання з екології для вугільних блоків, що виводитимуть з експлуатації до 2035 року» — необґрунтоване та неприйнятне рішення. «У цій частині стратегія суперечить положенням проекту Національного плану скорочення викидів від великих спалюючих установок та відповідному рішенню Ради міністрів Енергетичного співтовариства від 14 жовтня 2016 року, які передбачають, що ті енергоблоки, які не підлягають модернізації, мають бути остаточно виведені з експлуатації до 31 грудня 2033 року». НЕЦУ нагадує, що згідно з даними ВООЗ, питома смертність від забруднення повітря в Україні найвища у світі.

Гальмує одне — корупція і лобізм

Сонячній енергетиці у прогнозованому балансі споживання паливно-енергетичних ресурсів у 2035 році відведено останнє, шосте місце. І це незважаючи на те, як писала наша газета в матеріалі «Енергетична стратегія: хто грає першу скрипку?» (19 квітня цього року), що і у Податковому, і в Митному кодексах уже передбачено всі потрібні стимули для активнішого розвитку в Україні зеленої енергетики, для пріоритетного використання відновлюваних джерел енергії.

— Можна частково зрозуміти, чому і в нинішньому варіанті Енергостратегії приділено велику увагу тепловій генерації, — у нас великий дефіцит маневрових потужностей, — наголошував у розмові один із відомих фахівців-енергетиків. — Але мене вражає, чому і далі Україна залишається прибічником АЕС для забезпечення потреб національної економіки. Знову плануємо спорудження двох блоків на Хмельницькій АЕС. До того ж у той час, коли після Фукусіми-2 у всьому світі, насамперед у країнах Євросоюзу, взагалі згортають програми з атомної енергетики.

Та й не можна ігнорувати застереження вчених Національного інституту стратегічних досліджень. А вони досить серйозні: «В атомно-енергетичному комплексі України накопичилися проблеми, сукупність яких становить серйозний виклик для енергетичної безпеки держави. Наявні тарифи на електроенергію, що виробляється на АЕС, не покривають усіх експлуатаційних видатків і витрат, пов’язаних з їх будівництвом чи подовженням термінів експлуатації, забезпечення належного рівня безпеки, поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами, а також необхідного накопичення фінансових резервів для зняття енергоблоків з експлуатації». За наявності потенціалу Україні за всі роки суверенності не вдалося налагодити власне виробництво ядерного палива для потреб атомної енергетики. Сьогодні вона, як і вчора, — у критичній залежності від країни-агресора. І це попри багаторічні декларації політиків та урядовців про наміри позбутися російського атомного зашморгу на шиї держави.

На одну з головних добре відомих у суспільстві причин гальмування всіх реформ у країні днями змушений був звернути увагу голова Представництва Європейського Союзу в Україні Г’ю Мінгареллі. У парламенті, за його словами, багато людей, які захищають власні інтереси і блокують процес реформ. «І якщо немає політичної волі, оскільки в Раді багато людей, які там не для того, щоб здійснювати модернізацію країни, а просто для того, щоб захищати власні інтереси і блокувати процес реформ, то уряду буде складно сприяти реформам в Україні». Мав, мабуть, на увазі й результати виконання Угоди про асоціацію за підсумками 2016 року: зі 126 директив, які Верховна Рада повинна була імплементувати в українське законодавство торік, імплементовано лише 36.

Тож, на переконання пана Мінгареллі, без створення антикорупційного суду в Україні не буде верховенства права. У такій ситуації в Україну не прийдуть й іноземні інвестори, тому що вони не будуть переконані у збереженні тут своєї власності. А без інвестицій, приборкання хоча б наполовину корупції перетворити «паливно-енергетичний комплекс України із проблемного, що потребує постійної державної підтримки, на сучасну конкурентоспроможну та ефективну галузь» буде неможливо. 

Попередня новинаНаступна новина

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вибір редактора